Вплив сучасного телебачення на внутрішній світ дитини і її поведінку


Телебачення за своєю природою та соціальними функціями має величезні можливості впливу на внутрішній світ і по­ведінку людини. Це саме той випадок, коли людина з радіс­тю обманює саму себе.

Телебачення витісняє безпосереднє живе спілкування між людьми. Фахівці застерігають: звичка спілкуватися з неживими предметами є небезпечною.

Еротика, жахи, відьми, маніяки, приви­ди, монстри, ніндзі, покемони, потойбічні сили, психічно хворі люди, всілякі проро­ки, психотерапевти, астрологи, контактери заполонили екран. Під впливом таких сцен емоційна сфера людини розгойдуєть­ся, ставлення до дійсності стає менш раці­ональним, росте навіюваність, психічне зараження населення. Звісно, що глядач (нині — це все населення країни) стає лег­ковірним і слухняним, ним легко маніпу­лювати та керувати.

Сучасна експериментальна психологія провела низку досліджень, які розкрива­ють механізми впливу телебачення на лю­дину, а також доводять негативний вплив телебачення на людину, особливо на дітей. Спробуємо класифікувати вплив телеба­чення на психічні процеси, стани та влас­тивості людини.

Психомоторика. Після тривалого сид­іння біля телевізора у відносно

нерухомо­му стані в дитини може розвинутися стан неприродного

збудження як компенсація попереднього стану гіподинамії. Вона

деякий час не може зосередити свою увагу, не знає, «куди себе

подіти».

Сприйняття. Зображення на екрані телевізора не сприяє формуванню просто­рового та кольорового зору. Викликають занепокоєння також форма та стиль зоб­раження людей і речей у імпортних мульт­фільмах: грубі, квадратні або інші непри­родні риси обличчя людей.

Уявлення. У дошкільників активно фор­муються внутрішні образи та внутрішній план дій. Цьому сприяють казки й оповідан­ня, які читає дорослий або ж сам малюк. Під час прослуховування казок дитина на­магається уявити події, запам'ятати та пе­режити їх. Свіжість сприйняття світу, відсутність образів-шаблонів у цьому віці створюють

яскраві уявлення. Отож, коли дитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, споживає готові образи, її внутрішні образи пасивні та позбавлені індивідуальності.

Пам'ять. Німецькі психологи стверд­жують, що діти 3—5 років, які дивляться телевізор по 2 години на день і довго гра­ються в комп'ютерні ігри, мають пробле­ми з розвитком пам'яті. Той, хто робить новини на телебаченні, добре знає, як тре­ба подавати інформацію. Яскраві емоційні образи витісняють із пам'яті людини сло­весну інформацію, яка подавалася до цьо­го, а ось будь-яка наступна інформація після показу вражаючих сцен запам'ятовується так само добре, як і самі образи. Ці закономірності також виявлені експери­ментально.

Увага. Після перегляду телевізора діти протягом певного часу погано концентру­ють увагу та можуть почуватися не зовсім добре. Особливо сильно впливає на увагу телереклама. Під час її показу посилюєть­ся звук, а динаміка її подачі інша. Крім того, розробники реклами можуть використову­вати спеціальні психологічні методи, які посилюють у людини тривогу, актуалізу­ють потребу бути в безпеці, викли­кають емоційне напруження, відчуття власної самотності та потребу зняти це відчуття. Часто задіяні в рекламі значущі для людини афілятивні потреби — тобто потреби бути у групі людей, у тісній і дружній компанії, а також тендерні стерео­типи («тільки справжні чоловіки п'ють го­рілку», «романтичні та красиві жінки ку­рять» тощо). Отже, реклама володіє широ­ким спектром методів психологічного впли­ву на глядачів-споживачів. Ясна річ, що людина жваво відгукується на такий спря­мований вплив. Навіть дуже маленькі діти реагують на рекламу.

 Мислення Формуються стереотипи повсяк­денного мислення, поверхове висвітлення подій на телеекрані. Соціально-психологіч­ними дослідженнями встановлена зворот­на залежність між культурним рівнем лю­дини й тим, якому способу отримання інформації людина віддає перевагу: чим вищий цей рівень, тим менше вона дивить­ся телевізор, тим більше слухає радіо і ще більше читає газети. Реклама підштовхує людину робити передчасні висновки та йти на необду­мані вчинки. Діти, які регулярно спожива­ють продукцію засобів масової інформації, мислять готовими асоціаціями, ставлять поверхові запитання, та й відповіді дають поверхові. Діти мають небагатий досвід, їм важко по­рівнювати телевізійну інформацію з влас­ними прикладами, тому надумані телеісторії сприймаються ними як реалістичні. У 5—7 років діти впевнені, що реклама го­ворить правду. Старші діти не такі вже до­вірливі. І тільки судження десятирічних дітей може бути аналогічне судженню до­рослого щодо реалістичності інформації.

Мова та  мовлення. Регулярний перегляд телевізора навчає дітей  особливого стилю розмови, а саме: діти не використовують чітких посилань на предмет об­говорення, мало пояснюють, вірячи в те, що співрозмовнику й так усе ясно.

Уява, фантазія та творчі здіб­ності. У психології відомі блокатори роз­витку творчості людини. З цього погляду такі характеристики телебачення, як по­верховість і спрощення інформації, однобо­кий підхід до проблеми, виховання у гля­дача пасивності, відсутність живого діало­гу з ним, нагнітання негативних емоцій, які провокують страхи та невпев­неність у собі, звикання до сцен насиль­ства, є перепонами на шляху розвитку твор­чого потенціалу людини.

Емоції. Сильне занепокоєння у психо­логів викликає поява в дітей страхів і розладів емоційної сфери після перегляду те­левізора. Найбільші нервові зриви трапля­ються з тими дітьми, які вірять у реальність насильства на екрані. Після перегляду жор­стоких фільмів у більшості людей з нор­мальною здоровою психікою настає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищен­ня чутливості до несправедливості, співчут­тя до страждань інших. Однак якщо на­сильство бачити на екрані кожного дня (тим більше, люди часто дивляться теле­візор у розслабленому стані, можуть при цьому їсти, пити), то в них за етапом сенси­білізації розвивається стан «десенсибілі­зації» — зниження чутливості: «Когось б'ють, над кимось знущаються — хіба це новина?» Тому не дивно, що чим більше людина відчуває пристрасть до фільмів жахів, тим менше вона проявляє емпатію до іншої людини. Емоційно та драматизовано на екрані подаються новини. Часом складається враження, що деяким телеведучим, особ­ливо політичним коментаторам, прита­манна істеричність як риса характеру. Добре відомо, що істероїдні особи мають чудову властивість навіювати іншим будь-які істини. Можна так інтерпретувати, так перекрутити події, що істерик сам почи­нає вірити в те, що вигадав, не кажучи вже про глядачів, які мало що знають про справжній стан речей. Після етапу такої емоційної обробки людини настає етап неусвідомленого на­ слідування нею запропонованого рекла­мою стилю поведінки.

 Властивості особистості та її життєвий шлях.

Часто можна почути від батьків: «Мої діти дивилися цей серіал (або цей бойовик), мої діти читали «Гаррі Поттера» і нічого з ними не сталось!» Дійсно, як довести, що непомітні телевізійні впливи можуть призвести до значних особистісних змін? Ні індивідуальна схильність до агре­сивності, ні рівень інтелекту, ні соціально-економічний статус дитини не мали тако­го значення, як телебачення, у формуванні її майбутньої девіантної поведінки. Ті, хто часто дивився агресивні фільми у віці 8—12 років, частіше карали своїх дітей.

Результатами регулярного переглядан­ня дітьми та підлітками сцен насильства на телеекрані є не тільки копіювання ними жорстокого стилю поведінки, а й втрата емоційної сприйнятливості до чужого болю, зміна уявлень про світ. На сьогоднішній день виявлені умови, за яких екранне на­сильство підкріплюється та копіюється в реальному житті, а саме: якщо воно у фільмі винагороджується, якщо агресивну поведінку демонструє позитивний герой, якщо фільм красиво зроблений, має худож­ню цінність.

Важлива роль сім'ї у запобіганні негативному впливові телеба­чення. Звісно, що бать­ки не мають змоги весь час контролювати зміст передач, які дивляться їхні діти, тому буде ефективнішим сформувати в дитини певне ставлення до телебачення. Важливо навчати дітей критично ставитися до телебачення, роз­різняти фантазію та реальність на екрані. Т


Copyright MyCorp © 2017