А чи так уже й потрібне малому дитяче товариство? Це питання виникає у дорослих, коли син чи донька вже не хочуть задовольнятися товариством рідних, а праг­нуть до контактів із собі подібними. Ось тут переважній більшості дітей дошкільний заклад (дитсадок, студія, гурток тощо) стає конче потрібним, оскільки навчає жити в колективі. Адже, потрапляючи у коло однолітків, "домашні" діти часто поводяться так, як звикли у сім'ї: беруть на себе всю увагу, керують, вимагають.., що, викликаючи активний спротив у інших дітей, призводить подекуди до конфліктів.

Потреба у спілкуванні з ровесниками виникає в дити­ни доволі рано — на третьому році життя і тоді ж з'явля­ються і перші проблеми. Так, малюк швидко завершує гру з іншими дітьми, тільки-но відчувши якусь "загрозу" своєму комфорту й благополуччю, нізащо не бажає ді­литися іграшкою, агресивно реагує на спроби віддати її іграшку іншому малюкові погратися. Малюк тягнеться до однолітка, але поки що не може подолати свій дитячий егоїзм й домовитися про взаємоприйнятні умови гри. Чотирирічний Андрійко грався двома машинками й усім розповідав, що машинка має бути в кожній руці. Коли до нього підійшла півторарічна Дануська, він поступив­ся однією машинкою, однак дуже скоро спохопився і, засмучений своєю "щедрістю", наполегливо добивався повернення іграшки, але в своєрідний спосіб — мовчаз­ним насупленим переслідуванням малої. На пропози­цію дорослих погратися однією машинкою вперто по­вторював: у кожній руці має бути по машинці, тож її конче треба забрати у Дануськи.

Дитячий колектив — природне соціальне середо­вище, в якому діти набувають навичок колективного співжиття, досвіду самоствердження в колективній діяльності, вчаться взаємодіяти з різними людьми, спілкуватися між собою. У колективі дитина легше позбувається егоцентризму, звички в усьому орієнтува­тися лише на власне "Я", свої уподобання. Діти природ­но згуртовуються в різні спільноти в грі, навчальній діяль­ності, їх об'єднує спільність інтересів, тематика спілкування, близькість проживання, відвідування одно­го дошкільного закладу, почуття симпатії, довіри.

Провідний принцип функціонування дитячого ко­лективу — справедливе, неупереджене ставлення дорослих до дітей, а дітей — до своїх однолітків, їхнє вміння орієнтуватись у власних оцінках на істинність, правдивість, доцільність. Спілкуючись з іншими діть­ми, малюк проймається почуттям взаємної відповідаль­ності, засвоює норми поведінки.

Виховання в колективі позитивно позначається на ста­новленні особистості дошкільника, його соціально-емо­ційному розвитку. Дитячий колектив не тільки підтри­мує поведінку конкретної дитини, яка відповідає нормам дорослого оточення, а й домагається, щоб кожний його член не був байдужим до інших, відчував себе причет­ним до спільних справ. Уміння грати за правилами, спілкуватися з однолітками — неодмінна умова ком­фортного перебування дитини в колективі. їй важли­во відчувати себе прийнятою, значущою для інших.

У кожній групі серед звичайних хлопчиків та дівчаток можна виділити дві невеликі полярні групи: лідери і знех­тувані. Лідери відрізняються особистісними якостями; у них, як правило, вища самооцінка, вони комунікабель­ні, вміють прихилити до себе дорослих і дітей. їхні лі­дерські якості: ерудиція, упевненість у собі, гнучкість мислення, добре розвинена уява, мовлення та інші при­ваблюють однолітків. Такі якості досить важливі для май­бутнього шкільного життя сьогоднішнього дошкільняти, тож дорослі мають підтримати, поставитися з розумін­ням, допомогти створити емоційно доброзичливу атмо­сферу. Знехтувані діти більше, ніж інші, потребують підтримки, і тут чуйність, терпимість, доброта, безумов­на любов до дитини — ті необхідні складники вихован­ня, які позитивно вплинуть на її розвиток і допоможуть уникнути серйозних проблем у майбутньому.

Найбільш оптимальним первинним дитячим колекти­вом є різновіковий, в якому різниця у віці між старшими і молодшими має становити 3-5 років. Сучасна етногра­фія та етнопсихологія підтверджують, що в культурно-історичному розвитку суспільства дитячі об'єднання зав­жди складалися як різновікові. Взаємодія старших з молодшими має значне соціально-статусне й ціннісне значення: навчає розподіляти ролі в суспільстві, сприяє наступності в дотриманні правил, норм колективного співжиття.

У цьому контексті виникає питання про комплек­тування виховних груп у дитячому садку саме за різновіковим принципом, а не за принципом паспорт­ного віку, оскільки переваги такого підходу безсум­нівні — старші завжди зможуть допомагати молод­шим у розвиткові та оволодінні правилами колективного (соціального) співжиття.

Одне з найважливіших завдань дошкільного навчаль­ного закладу — допомогти дитині успішно ввійти у су­часний світ взаємин з навколишнім середовищем (людь­ми, природою, предметним світом, самою собою). Ці середовища не ізольовані один від одного, а тісно вза­ємопов'язані: дитина пізнає себе через іншого, в свою чергу вдивляється в іншого, як у дзеркало, вибудовує з ним власні відносини за допомогою предметного світу, природного оточення, ставлення до яких опосередко­вує ставлення до себе та інших людей.

Розвиваємо комунікабельність

Насамкінець пропонуємо кілька вправ на розвиток комунікативних здібностей дошкільників, а, відтак, їх­ньої соціалізованості.

"Рука в руці". Пари дітей, взявшись за руки, руха­ються по кімнаті з багатьма перепонами (завадами) на шляху. Завдання — подолати перепони, не розрива­ючи рук.

"Вправа на довіру". У кожній дитячій парі хтось ви­конує роль компаса, а хтось — подорожнього. Подорож­ній стає позаду "компаса", кладе йому руки на плечі та заплющує очі. "Компас" має обережно провести подо­рожнього між іншими дітьми, перепонами до певної мети. По завершенні вони міняються ролями.

"Привітання". Розділившись на пари, діти за коман­дою вихователя весело вітають одне одного чи то доло­нями, чи то носами, плечима, п'ятками тощо. Мета: вчи­ти дітей вітатися весело, грайливо але завжди, бо привітання — це побажання добра, миру, злагоди.



Copyright MyCorp © 2017