Будьте уважні, мамо і татку! Кожна дитина – це янголятко!

Як поводитися самому, виховуючи дитину


         Виховання дитини до п'яти років - надзвичайно відповідальна та кропітка справа. Саме в ці роки формується характер, закладається психологічна база, на основі якої людина буде рости як особистість. Батьки не мають права на помилку, оскільки кожна помилка у вихованні може стати проблемою, з якою ваша дитина зіштовхнеться у дорослому житті.
     Виховання дитини починається з того моменту, коли батьки усвідомлять, що вони відповідальні не лише за задоволення біологічних потреб дитини, а й за її духовний, психічний світ та інтелектуальний розвиток.
     Багатьом молодим батькам усвідомити це досить важко. Постійна турбота і догляд за дитиною дуже втомлюють не тільки фізично, а й психологічно. Психологічне виснаження, своєю чергою, призводить .до того, що ви починаєте виконувати всі необхідні дії з догляду за дитиною автоматично. Нагодували, покупали, поклали в ліжко - спить! Слава Богу!
     Коли дитині кілька місяців, у цьому немає нічого поганого. Вона і не потребує більшого, лише догляду й любові.
     Але проблема в тому, що у багатьох сім'ях батьки звикають до такого - побутового - ставлення до маленького члена родини і продовжують виховувати малюка «на автоматі», даючи його тілу все необхідне, однак забуваючи про духовний світ, який також треба формувати та наповнювати.
     Для дитини батьки - взірець та незаперечний авторитет, і дитина спочатку копіює своїх батьків, а згодом починає переймати в них риси характеру та звички. Відповідно, якщо батько та мама бажають, щоб їх дитина виросла хорошою людиною, вони повинні самі показувати їй добрий приклад.
     Ви курите при дитині? Значить, ви закладаєте в неї розуміння, що це природна річ. Це не означає, що у дорослому житті ваш малюк обов'язково закурить, але ймовірність цього значно зросте. Ви сваритесь при дитині? Значить, так можна, це нормально, що чоловік та жінка кричать один на одного.
     «Перший крок в успішному вихованні - це усвідомлення, що дитина не річ, яка потребує догляду, а особистість.
     На відміну від вас, шановні батьки, ця особистість не сформована, вона - як білий аркуш паперу, на якому ви напишете все, що забажаєте (або те, чого не бажаєте, - мимоволі, не хотячи, напишете своєю власною поведінкою).
      Найбільша помилка батьків - небажання пояснювати малюку суть речей, мотивуючи це тим, що дитина однаково нічого не зрозуміє, бо ще замала.
     «Навіщо витрачати час, пояснюючи дитині, звідки вона узялась? Скажу - у капусті знайшли». Якщо ви так думаєте, це свідчить про те, що ви досі ставитесь до дитини, як до предмету. Ви можете заперечити, мовляв, це неправда, оскільки любите її до нестями. Так, любите, але так само, до нестями, ви можете любити і пса чи кицьку, або плюшевого ведмедика, якого вам подарували у дитинстві. Ви ж не будете пояснювати кицьці, чому не можна тягнути ковбасу зі стола. Просто крикнете - «не можна!». Як часто ви чините так само
 
зі своєю дитиною? Не пояснювати - не можна! Можна спрощувати пояснення. Повернемось до питання "Звідки я взявся?". От, наприклад, розказала мама дитині байку про капусту і знову завагітніла. Ви що, будете розповідати дитині, що у вашому животі капустяне поле? Спробуйте пояснити так: "Коли мама захоче, в неї під серцем з'являється маленька дитинка, яку треба постійно оберігати майже рік, бо вона зовсім беззахисна. Таким дитинчатком був і ти колись. Мамі було дуже важко носити тебе під серцем, але вона все одно це робила, тому що дуже тебе любила". Таке пояснення викличе в дитини почуття подяки до мами, яка цілий рік (для дитини це величезний проміжок часу) терпляче переносила всі труднощі, щоб вона могла з'явитись на світ.
     Тепер щодо крику. В жодному разі не дозволяйте собі істерично кричати на дитину. Якщо ви кричите, це означає, що ви не маєте достатньо терпіння і розписуєтесь у своїй неспроможності пояснити дитині що таке «добре», а що таке «погано».
      Ваш крик може стати причиною стресу в дитини. Ви можете її так налякати, що і в дорослому житті вона буде несвідомо підкорятись тому, хто підвищуватиме на неї голос. Якщо в дитини міцна психіка, крик не зашкодить їй, але зашкодить вам. Якщо ви постійно кричите, то дитина звикає до крику як до чогось буденного і перестає на нього реагувати. Дитина вас ігнорує, і тоді ви переходите до наступного способу утримування контролю над нею - застосування фізичної сили.
     Але якщо ви завжди говорите з дитиною спокійно, то навіть від незначного підвищення вашого голосу вона одразу збагне, що робить щось не так.
     Бити дитину категорично заборонено. Дитину в віці до п'яти років взагалі не можна карати. Покарання - це найпростіший, але хибний спосіб впливу. Найбільша чеснота вихователя - терпіння. Якщо дитина робить щось небажане, значить, ви їй погано пояснили. Це не її вина, а ваша. Нарікайте на себе.
     Якщо ви побили дитину, вона запам'ятає цю образу на все життя. Всі сильні відчуття, як хороші, так і погані, фіксуються мозком дитини, але якщо поганих спогадів стає більше, вони витісняють добрі спогади. Будьте певні, мине час, і син чи донька пригадають вам образу. Станеться це тоді, коли дитина відчує, що може дати вам фізичну відсіч. У підлітковому віці вона стане неслухняною, більше того, вона може захотіти робити погані вчинки вам на зло - лише задля того, щоб насолодитись вашим безсилим гнівом.
     Якщо ж ви все-таки зірвались і вдарили малюка, дочекайтесь, доки він заспокоїться, перепросіть його та поясніть, що стало причиною вашого гніву.
 

З дитиною - як з Богом:

щиро покайтеся, і вам пробачаться провини ваші.

 



Copyright MyCorp © 2017