Це питання батьки ставлять особливо часто, маючи на увазі при цьому, звичайно, не зовнішні відмінності дітей, а їхню поведінку, взаємини, знання і вміння.

     Діти справді різні: одні слухняні, інші капризні; одні розвиваються швидко, все «схоплюють», засвоюють на «льоту», інші відстають у розвитку; одні товариські, інші, навпаки, замкнуті. Навіть в одній сім'ї, де кілька дітей, сестри і брати начебто й зовні схожі, і живуть в однакових умовах, і виховуються однаково, а можуть бути зовсім різними.

     Ось брати Кость та Володя. Вони такі схожі між собою, що навіть мама з татом не можуть їх розрізнити на фотографії: обидва білявенькі, голубоокі й риси обличчя однакові. Але за характером, поведінкою, ставленням до людей, що їх оточують, хлопчики дуже різні. Кость ріс рухливим, з швидкими реакціями, неврівноваженим. Постійно вимагав до себе уваги. За розумовим розвитком вигідно відрізнявся від ровесників. Говорити почав в11 місяців, а в два роки читав напам'ять вірші, його мова майже не відрізнялася від мови трирічної дитини. В 4-5 років вільно читав книжки, до школи пішов шестирічним, учився відмінно, але конфлікти, особливо з дорослими, супроводжували його завжди.

     Молодший брат зовсім іншій: тихий, спокійний, навіть дещо флегматичний. У розвитку від ровесників не відставав, але й великих успіхів не робив. Удома, в дитячому садку й у школі ніяких проблем з ним не виникало, але вчився слабенько.

     Старший брат любив гамірливі ігри, великі компанії, мав багато друзів, молодший грався мало, в контакти вступав не дуже охоче, з трьох років і до юнацького віку дружив з одним таким самим тихим, скромним хлопцем Петром.

     Чому брати такі різні? Причин тут багато: й уроджені особливості нервової системи дитини, і стан здоров'я, і характер взаємин з батьками та іншими членами сім'ї, а пізніше-вихователями, вчителями, ровесниками.

     Дорослі обов'язково мають ураховувати психологічні особливості дітей.

А чим зумовлені ці особливості? Насамперед співвідношенням основних нервових процесів кори головного мозку: збудження і гальмування.

     Діти народжуються з різними особливостями функціонування мозку. Ці анатомо-­фізіологічні особливості є основою для формування особливостей психологічних, і відбувається це тому, що один і той самий вплив може мати різний психологічний ефект. Адже кожний член сім'ї, у тому числі й кожна дитина, живе й розвивається в специфічних, характерних саме для неї умовах. Це тільки так здається, що обидва брати чи всі сестри живуть в однакових умовах. Адже сам факт, що хтось з них старший, а хтось - молодший, створює відмінності. Старший вважає себе покровителем молодшого, у чомусь вищим за нього, звикає, що той дивиться на нього знизу вверх, часто шукає в нього захисту, а іноді й навпаки - бунтує проти деспотизму старшого брата, шукає захисту в батьків. Уже ця обставина створює далеко не однакові умови життя. Вони можуть сприяти формуванню таких якостей, як зарозумілість або турботливість, відповідальність або зумовлювати байдужість, заздрісність, покірливість тощо.

     А що ще може вплинути на поведінку дитини, її взаємини з іншими? Атмосфера в сім'ї, навіть зміна її матеріального становища, друзі, з якими почали дружити діти, та багато інших життєвих обставин дають поштовх до зародження різних якостей та особливостей людини.

     Коли починають формуватися стійкі риси характеруя7 Вчені вважають, що досить рано, в дитячі роки. Формування відбувається непомітно, під впливом і наших з вами, любі батьки, вчинків, реакцій на прохання, бажання, примхи дитини. Ми твердимо подекуди, що такою, як зараз дитина була завжди, що риси характеру дано їй «від природи». А це зовсім не так. Такою вона стала з нашою допомогою.

     Придивіться уважніше до своєї дитини, і ви помітите, що на тлі позитивного спілкування з кожним із членів сім'ї, в неї є хтось найближчий, хоч він і не завжди, хоч він і не завжди найніжніший і найдобріший, як, наприклад, мама чи бабуся, а вимогливий і суворий, як тато. Дитина дуже рано починає наслідувати його, копіюючи тата (маму) в усьому: рухах, інтонаціях, смаках тощо.

     Своє оточення, своє коло спілкування, свої взаємини і, якщо хочете, своє становище й авторитет, у наших сина чи доньки і в дошкільному закладі. І батьки мають це знати і враховувати.

     Якщо донька звикла до надмірно турботливого ставлення до себе в сім'ї, вона зажадає такого самого ставлення до себе і в колі однолітків. Якщо діти, граючись з примхливою Наталкою, завжди поступаються їй, якщо ні батьки, ні вихователь не помітять вчасно егоїстичних проявів у дівчинки, належно не відреагують на це, формування себелюбства, черствості, байдужості невідворотне.

     Щоб правильно виховувати дитину, треба дуже добре знати її. Якщо батьки помітили щось тривожне, незрозуміле в діях і характері дитини, вони мають негайно звернутися по допомогу до кваліфікованого фахівця - психолога, педагога, лікаря. От Андрійко, часто граючись один, голосно розмовляє з уявним молодшим братиком, виховує, «повчає», інколи свариться з ним, захищає від неіснуючих кривдників. Як тут бути? Заохочувати його, підтримати гру його уяви чи розвінчати цю ілюзію? Взагалі чому виникла ця гра?

     А справа у тому, що дитині потрібен партнер в іграх. У мами і часу обмаль, та й не вміє вона гратися так природно, весело, із завзяттям, як діти. Ігри з дорослими корисні, потрібні, але не задовольняють потребу дитини в спілкуванні з іншими дітьми. Який же вихід? Треба дозволяти синам і донькам запрошувати до себе друзів, спілкуватися з ровесниками, особливо коли в сім'ї одна дитина.

     Усі діти різні, неповторні. І в кожного є якісь позитивні якості, спираючись на які батьки можуть формувати людину цікаву, комунікабельну, яка вміє вписатися в будь-який колектив - і родинний, і дитячий.

     Ви помітили, що одні хлопчики дівчатка ставляться до того, що їх оточує, з живим інтересом, прагнуть пізнати, зрозуміти, спробувати проявити себе, інші - з побоюванням, з непевністю. Чому так? Як виховати оптиміста? Що таке оптимізм?

     Оптимізм - це бадьоре, радісне сприйняття життя, це впевненість у своїй захищеності, що ґрунтується на довірчих взаєминах з дорослими та ровесниками.

     Лагідність, любов та увага батьків створюють у дитини хороший, радісний настрій, а це, в свою чергу, формує взаємне добре ставлення до інших людей, упевненість у своїх силах.




Copyright MyCorp © 2017